ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОГО КРАСНОМОВСТВА 1 - І

Лекція.

Тема. Період як засіб ритмізації мовлення

Мета: актуалізувати знання про багатокомпонентні складнопідрядні, складносурядні, безсполучникові  речення , їх суттєві ознаки, познайомити із періодом, його структурою, побудовою, удосконалювати навички щодо синтаксичного аналізу різних типів складних речень

Обладнання: опорні конспекти

Хід заняття:

1. Організація початку заняття.

2. Актуалізація опорних знань:

1. Фронтальне опитування.

  - Які типи багатокомпонентних складних речень ви знаєте ? Чим вони відрізняються від двокомпонентного речення?

 -    Що являють собою складні синтаксичні конструкції?

 -   Дайте визначення багатокомпонентнтм складносурядним, безсполучниковим реченням

 - Як схематично позначається однорідна , неоднорідна, послідовна підрядність багатокомпонентного складнопідрядного речення?

2. Робота над культурою мовлення.

Виберіть правильний варіант вживання числівника у словосполученнях

Введіть їх до складу багатокомпонентних складнопідрядних речень( 2-3 словосполучення( на вибір))

У двох словах Двома словами; Другим разом  Іншим разом; 6 метрів у секунду  6 метрів за секунду ; Два дуба  два дуби; Більша половина більше половини, значна частина; Пів другого  пів на другу.

3. Виклад матеріалу за планом:

     1. Загальне поняття про період.

2. Побудова періоду

Література: Пентилюк М. І., Окуневич Т. Г. Сучасний урок української мови – Х. : Вид. група “Основа”, 2007. – 176 с.

1. Термін "період" походить від грецького слова лєріо6о<; (грецьк. алфавіт), що означає коло, окружність, обертання. Лінгвістичний термін слова "період" означає особливу синтаксичну конструкцію, яка характеризується ґрунтовним, розгорнутим викладом певного змісту й водночас - структурною цілісністю.

Період не є окремим структурним типом речення, його не можна віднести до жодного з відомих структурних типів. В окремих працях період відносять до складних речень²⁷, але це не зовсім точно. Період - це своєрідна організація складних, а інколи простих, переважно ускладнених речень: Коли в грудях моїх тривога то потухає, то горить; коли загублена дорога, а на устах любов тремтить; коли уся душа тріпоче, як білий парус на човні,-тоді рука моя не хоче пером виводити пісні (М. Рильський); Повитягались гострі шпилі, одділились окремі каміння, перетворились у білий мармур, - і став перед нами острів із моря (М. Коцюбинський).

Періоди не мають єдиної граматичної структури. Визначальною ознакою періоду є специфіка побудови їх. Усі вони чітко діляться на дві частини. У першій частині є обов'язково ряд однорідних елементів, подібних за будовою й за граматичною та смисловою функцією, які залежать від другої частини, що завершує весь вислів. Кожен з однорідних елементів, що входять до складу першої частини періоду може більшою чи меншою мірою ускладнюватися найрізноманітнішими синтаксичними засобами уточнення висловленої думки - підрядними реченнями, відокремленими членами, вставними словами: Ні насторожений шуліка, що годинами кружляє високо в небі; ні невідомий вершник, що вряди-годи беззвучно проскоче по обрію; ні чабан, що маячить на далеких толоках по плечі в текучому мареві, - ніщо не розвіє, ніщо не порушить степового величного спокою (О. Гончар). У цьому періоді однорідні підмети ускладнені залежними від кожного з них означальними підрядними реченнями.

Отже, істотною рисою періоду є те, що в ньому більш-менш повно висловлено певний зміст (перша частина), а в другій частині підведено підсумок, зроблено висновок із наведених фактів.

Періодові властивий постійний порядок розміщення його частин: спочатку перша частина, а потім друга. Такий порядок розташування частин обов'язковий, зміна його призведе до руйнування ритмічності, завершеності вислову.

Період має інтонацію, властиву лише йому. Перша частина періоду характеризується специфічною висхідною інтонацією: зберігаючи загальну перелічувальну інтонацію, кожен наступний з однорідних елементів, вимовляється вищим тоном, ніж попередній, кульмінація тону припадає на останній член і завершується тривалою паузою. Друга ж частина починається значно нижчим тоном і вимовляється з завершальною інтонацією.

Між першою й другою частинами на місці паузи ставиться кома й тире.

Усне розмовно-побутове мовлення, як мовлення ситуативне, практично несумісне з уживанням періодів. Ця конструкція властива монологічному мовленню. До періоду нерідко вдаються письменники, публіцисти, оратори. Застосування його надає розповіді розміреності, плавності, допомагає систематизувати факти.

2. Період - це розгорнута побудова, яка становить собою велике складне речення, чітко поділене на дві частини. Перша з них містить основу повідомлення і є інформативно-констатуючою, а друга - підсумок щодо сказаного в першій частині і є заключною, підсумковою. Специфічною у періоду є й інтонація, оскільки перша його частина вимовляється з висхідною перелічувальною інтонацією, а друга - із завершальною. Цими ознаками період відрізняється від інших типів складних речень. Між першою і другою частинами періоду на письмі завжди ставиться кома і тире. Період за своєю будовою найчастіше є великим складнопідрядним реченням з кількома підрядними (вони можуть мати свої підрядні), які відносяться до головного і здебільшого приєднуються до нього однаковими сполучниками. Напр.: Чи тільки терни на шляху знайду, Чи до мети я повної дійду; Чи без пори скінчу той шлях тернистий, - Бажаю так скінчити я свій шлях, як починала: з співом на устах (Леся Українка). У ці дні, коли люди милуються і не можуть намилуватися плодами своєї праці, бачачи на полях те, в чому є крихітка їх життя; коли зрошені їх руками пшениця, ячмінь, овес важкими пластами лягають на паруси комбайнів; коли від ранку до смеркання не замовкає скрекотіння косогонів, - тоді для них уже нема нічого кращого і більш хвилюючого. (С. Бабаєвський).

Період може мати й іншу структуру. Проте обовязковим для періоду є наявність у його першій частині однотипних структурних одиниць. Напр.: Служити вічній правді, стояти в рядах тих, хто врятує людей від кількох зайвих тисяч років боротьби, гріха і страждань, віддати ідеї все молодість, сили, здоровя бути готовим умерти для спільного блага, - яка високо, яка щаслива доля! (А. Чехов).

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ.

СТИЛІСТИЧНІ ФІГУРИ

Стилістичні фігури (лат. "figura" - образ, вид) - це прийоми виразності, які реалізуються на рівні речення чи одиниці, більшій за речення.

Найбільш поширеною фігурою є риторичне запитання.

Риторичне запитання - це висловлювання у вигляді запитання, яке не потребує відповіді на відміну від звичайного.

Воно використовується оратором здебільшого в усних промовах для підкреслення незвичайності ситуації, накалу почуттів, привертання уваги слухачів до певного предмета. Як правило, риторичні запитання ставлять у двох випадках:

o По-перше, коли відповідь очевидна, відома аудиторії. Оратору потрібно тільки її актуалізувати для сприйняття слухачами. Наприклад:

Ви не змусите людину бути культурною, якщо не пробудите в неї потребу до культури. Чи стане вона їсти, якщо не голодна? Чи буде шукати, де тепліше, якщо їй не холодно? Або чи захоче вона якихось змін, якщо вона всім задоволена?

o По-друге, коли відповідь на запитання ніхто не знає або її взагалі не існує. Оратору потрібно підкреслити незвичайність певної ситуації. Наприклад:

Хто винен? Що робити? тощо.

Фігури зменшення - це стилістичні фігури, суть яких полягає у відсіканні від предмета якихось частин.

До них належить насамперед літота.

Літота (грец. Litotes - "простота", "скромність") - це навмисне зменшення якості, значущості певного предмета.

Наприклад: Тістечко таке маленьке, що нема чого їсти. Ця жінка непоганої вроди.

Фігури збільшення - це стилістичні фігури, суть яких полягає в наданні предмету тих елементів, яких він не містить.

До них належить насамперед гіпербола.

Гіпербола (грец. Hyperbole - "кидання зверху") - це навмисне перебільшення якості, значущості певного предмета.

Наприклад: Я чув, як ваш син відповідав на іспиті: це була наукова симфонія! Я піду за тобою на край світу.

Інверсія (лат. inversio - перестановка) - це фігура розташування, що означає використання незвичайного порядку слів у реченні. Найчастіше у подібних конструкціях наперед виноситься те, на чому оратор акцентує увагу. Порівняйте, наприклад, такі висловлювання: На таку альтернативу ми ніколи не погодимось! Ми ніколи не погодимось на таку альтернативу!

Оксюморон
Це поєднання непоєднуваного, протилежного; фігура алегорична, поетична, порівняно рідко вживається. «. Живий труп» - так назвав свою п'єсу Л. М. Толстой; убога розкіш вбрання у Н. А. Некрасова; радіючих нудьга і нудьгуюча веселість у Ф. М. Достоєвського; сміх крізь сльози у Н. В. Гоголя.
Нерідко повторюються сила слабкості; мале у великому - велике в малому; гірка радість, приголомшуюча тиша.

Практичне заняття. – 09.04.20

Тема. Вправи на визначення в тексті стилістичних фігур.

Мета: формувати вміння виділяти стилістичні фігури в тексті, визначати їх тип, вживати подібні стилістичні фігурі у тексті виступу; розвивати прагнення удосконалювати  власні мовленнєві уміння; виховувати культуру мовлення

Хід заняття:

1.    Організація початку заняття.

2.    Актуалізація опорних знань:

1.    Фронтальне опитування:

-    Що таке стилістична фігура?

-        Яке призначення стилістичних фігур?

-        Назвіть види стилістичних фігур.

-        Що таке риторичне запитання і риторичне звертання?

-        Чи можна віднести їх до стилістичних фігур?

2.    Робота за опорними конспектами

3.    Виконання практичних завдань

Література:

Абрамович С. Д. Риторика: Навчальний посібник. : К. : Юрінком Інтер, 2002

Мацько Л. І., Мацько О. М. Риторика: Навчальний посібник. – К. : В/ ш., 2003

Сагач Г. М. Золотослів: Навчальний посібник: Райдуга, 1993

1 завдання. В англійському парламенті один оратор влаштував іншим парламентаріям дотепну пастку. Оратор оголосив з трибуни 4 висловлювання різних людей про молодь. Спробуйте їх спростувати.
1. Наша молодь любить розкіш, вона дурно вихована, вона глузує з начальства і анітрохи не поважає людей похилого віку. Суперечить  своїм батькам.  Простіше кажучи, вона дуже погана.

2. Я втратив усякі надії щодо майбутнього нашої країни, якщо сьогоднішня молодь завтра візьме в свої руки кермо влади, бо ця молодь нестерпна, просто жахлива.

3. Ця молодь зіпсута до глибини душі. Молоді люди підступні і недбайливі. Молоде покоління сьогоднішнього дня не зуміє зберегти нашу культуру.
4. Наш світ досяг критичної стадії. Діти більше не слухаються своїх батьків. Видно, кінець світу вже не дуже далекий.

Всі ці вислови про молодь, про загрозу загибелі культури, про безнадійне майбутнє були зустрінуті в парламенті оплесками. Тоді оратор розкрив карти. Виявляється, перший вислів належить Сократу (470-399 рр.. до н.е.), другий - Гесіоду (720 рр  до н.е.), третій-  єгипетському жерцеві (2000 років до н.е.), а четвертий знайдено в глиняному горщику в руїнах Вавилона, а вік горщика – 3000 років.

. 2 завдання . Чи належить риторичне запитання до стилістични фігур. Знайдіть в тексті речення з риторичним запитанням, випишіть його.

Золоте Відродження змалювало людству мадонн. А хто змалював наших босоногих мадонн із сапкою в руках чи серпом на плечі та дитям біля перс, що знали не шовки, а лише нерівне шорстке полотно? І чи зрозуміють це ті, що вже не знатимуть полотна і полиневого смутку давнини? (М. Стельмах);

3 завдання. Як називаються дані риторичні фігури?

Завтра починається сьогодні; Сила жінки в її слабкості; Найкраща оборона — це напад; Найкращий експромт — добре підготовлений; Піти, щоб повернутися;

Народний кобзар Василь Литвин - легенда в українській культурі. Мало яке національне свято обходиться без його виступу. Бо співає заслужений артист України так, що, мабуть, лише камінне серце не ворухнеться, не зомліє на мить від давньої української думи чи сучасної кобзарської пісні. (Пилип Юрик )

Ще серед контрабанди найчастіше зустрічаються книги, годинники, порцеляна, столове срібло

влаштувався на роботу, може яку копійку заробить; всі чека­ли вечері, бо досі не було й крихти в роті; не ступала людська нога; щоб і ноги твоєї там не було; він накинув оком; ділилися шматком хліба.

4 завдання1. Ознайомтеся з характеристиками індивідуальних мовленнєвих типів, запропонованих С.Івановою в книзі “Специфіка публічної промови” (М., 1973). До якого типу ви відносите себе? Визначте, що необхідно вам для  удосконалення мовленнєвих здібностей.

Раціонально-логічний тип. Люди, емоційна сфера яких часто залишається закритою від сторонніх, хоча їх стриманість не означає відсутності емоційності. Вони більше схильні до аналізу явищ, до розмірковувань і суворої аргументації своїх і чужих вчинків. Їх підготовка до будь-якого висловлювання відзначає послідовним відбором і суворою систематизацією матеріалів, обмірковуванням і розробкою детального плану. Цей виношений план ніби “сидить у них всередині”, і, як правило, оратори такого типу не користуються ним. Їх часто хвилює інше: як би свою промову зробити яскравішою, емоційнішою, які дібрати приклади, що ілюструють і аргументують основну думку, щоб зацікавити аудиторію. Частіше до такого типу належать сангвініки.

Емоційно-інтуїтивний тип. Говорять захоплено, мовлення пересипане каламбурами, але не завжди слідкують за логічною послідовністю й не можуть “звести кінці з кінцями”. Оратори такого типу, якщо не запасуться суворо регламентуючим планом, можуть “занестися”, втратити думку й зіпсувати ефект своєї блискучої промови – залишається ефект емоційної балаканини. План виступів пишуть не завжди, вважаючи, що він їх сковує. Спостерігається збіг емоційного типу оратора з холери стичним темпераментом.

Філософський тип. Люди цього типу найважче піддаються опису, тому що бувають більш або менш емоційними, більш або менш схильні до аналізу; іноді бувають занадто організовані в своїй роботі, а іноді без всякої організації, розкопують одне питання, добираються до кореня, і раптом, як промені світла, осівають усе, знайденою ідеєю. Усіх їх об'єднує, незважаючи на окремі індивідуальні розбіжності, одна загальна риса – прагнення дослідження, глибокого осмислення явищ, уміння й бажання залучити в процес аудиторію. Слід підкреслити, що в мовленні індивідуальність “філософів” найменш різко виражена, тому що в людях цього типу з різним ступенем переваги виявляються і здатність до аналізу, і внутрішня емоційність, і навіть ліризм. Частіше цю групу складають люди флегматичного темпераменту.

Ліричний або художньо-образний тип. Натури художні мислять більше образами, ніж логічними категоріями, хоча це не означає, що логіка в їх виступах відсутня. Глибока емоційність, своєрідний ліризм, внутрішнє хвилювання, гостра вразливість – ось характерні для людей цього типу, хоча в окремих виявах оратори можуть значно відрізнятись один від одного. Частіше цей тип має в своїй основі характер меланхолічний, витончений.

Практичне заняття.- 28.03.20

Тема. Вправи на визначення структурних частин тексту виступу .

Мета: познайомити із сутністю визначення тактових логічних наголосів у зв’язку із контекстом, формувати вміння визначати завершену думку у кожному із мовних тактів виступу, а відтак і тактовий логічний наголос, розвивати навички виділення голосом тактових логічних наголосів і основного логічного наголосу під час виступу, виховувати культуру мовлення, виразність виголошення промови

Обладнання: опорний конспект

ХІД ЗАНЯТТЯ:

1.    Організація початку заняття.

2.    Актуалізація опорних знань:

1.  Фронтальне опитування.

- Що таке логічний наголос?

- Як  визначається тактовий логічний наголос?

- Як визначається основний наголос?

- Які правила щодо його визначення існують?

2.Робота за опорними конспектами

3 Виконання практичних завдань.

Практичні завдання:

1 завдання .       Продумайте зміст твору, темп, зміни темпу. Зробіть позначки  логічно наголошених слів.

Як котові соромно стало

Вийшов кіт на поріг. Мружиться від ясного сонечка. Раптом чує – горобці зацвірінькали. Принишк кіт, насторожився. Тихенько почав пробиратися до паркана. А там сидять горобці.
Підповз аж до паркана та як стрибне. Хотів горобця схопити. А горобчик – пурх та й утік. Кіт перелетів через паркан та в калюжу й упав. Вискочив мокрий, брудний.
Іде кіт додому. Соромно йому. А горобці позліталися з усього подвір’я, літають над невдахою й цвірінькають. То вони сміються з кота.

1. Хто сидів на паркані?
2. Чому кіт упав у калюжу?
3. Куди подався мокрий кіт?
4. Який у нього був настрій? /

2 завдання.

Виконати розмітку тексту виступу, поділивши його на мовні такти . Визначити в мовних тактах логічний наголос і основний.

 «Мовна культура – важлива складова ефективного державного управління»

 1 варіант. Людина створила культуру, а культура — людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Культура — це не тільки все те, що створено руками й розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови.

Мова не тільки засіб спілкування, а й природний резервуар інформації про світ, насамперед про свій народ. Повіривши в те, що всі мови в нашому спільному домі “активно розвиваються”, ми довго не помічали, що цей розвиток, започаткований першим радянським десятиріччям, у 30—70-ті роки був спершу загально мовний, а потім повернутий у зворотному напрямку. Треба виправити становище: повернути всім мовам їх природний престиж і справжню, а не декларовану рівноправність. Необхідно виховувати культуру мови як запоруку піднесення культури суспільної думки суспільно корисної праці.

Сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності… Мовна неграмотність, невміння написати елементарний текст, перекласти його з української мови на російську і навпаки чомусь перестали сприйматися як пляма на службовому мундирі.

Мовна культура — це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патріотизму. Культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого сучасника.

Підвищення мовної культури серед державних службовців є невід’ємною частиною кожного. Адже формування мови є однією з найголовніших потреб всіх держав. Державні службовці повинні дбати про мовну культуру та надавати приклад правильного мовлення, адже професійна діяльність державних службовців здійснюється за допомогою спілкування. І тому високий рівень мовної культури має бути найголовнішим у іміджі держслужбовця.

2 варіант. Одним із суттєвих показників шляхетності держслужбовця є культура мовлення — поняття не тільки лінгвістичне, а й психологічне, педагогічне, естетичне. У багатому мовному арсеналі виробилася і закріпилася ціла система словесних вітань: “доброго ранку”, “доброго здоров'я”, “добривечір”, “бувайте здорові”, тощо.

Неабияке значення має тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Ввічливість, уважність і чемність — основна вимога мовного етикету. Від чемного привітання, шляхетного потиску руки, невимушеної, ненав'язливої розмови виграш обопільний. Лихослів'я, лицемірність, невміння вислухати колегу, навпаки, лише нервує, псує настрій.

Вироблені віками і закріплені кращі форми вітань-звертань, повсякденного спілкування — не звичайна людська забаганка, не пусте фразерство. Це наш повсякденний етикет, наша культура, взаємини, зрештою, наше здоров'я не тільки в буквальному, а й переносному значенні. Це наш спосіб життя.

Ми часто говоримо один одному: бажаю тобі всього доброго, бажаю тобі добра і щастя. Це не тільки вияв ввічливості. У цих словах ми виявляємо свою людську сутність. Ми говоримо один одному: здрастуйте, доброго здоров'я. Цим ми висловлюємо своє ставлення до найбільшої цінності — людини. Не сказати людині здрастуйте — значить виявити своє моральне невігластво. Слово “здрастуйте” має чудодійну властивість. Воно пробуджує почуття взаємного довір'я, зближує людей, відкриває їм душі.

Звертаючись один до одного з проханням, ми говоримо: будь ласка. У цьому простому й чудовому вислові, що здатний чудодійно впливати, захована наша повага до гідності людини, шанування в ній самостійності, незалежності, доброї волі.

3 варіант. Як відомо, суспільство виробляє певні стандартизовані норми соціальної поведінки (у тому числі і мовленнєвої), які визначаються уявленнями про шаблони поведінки у конкретній ситуації. Щоб функціонувати як єдине ціле, як складна соціальна система, суспільство має встановити такі рамки поведінки індивідів, у яких ця поведінка стає одноманітною, стабільною, такою, що повторюється. Саме такими рамками й є етикет — система правил зовнішньої культури людини, її поведінки, пристойності, гарного тону тощо.

Якщо етикет, як встановлений у суспільстві набір правил регулює нашу зовнішню поведінку у відповідності із соціальними вимогами, то мовленнєвий етикет можна визначити, як правила, що регулюють  мовленнєву поведінку держслужбовця.

Систему мовленнєвого етикету держслужбовця складає сукупність усіх можливих етикетних формул. Структуру ж його визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. З поміж них вирізняються ті, що вживаються при з'ясуванні контакту між мовцями — формули звертань і вітань; при підтриманні контакту  — формули вибачення, прохання, подяки та ін.; при припиненні контакту — формули прощання, побажання.

З точки зору національної специфіки мовленнєвого етикету варто сказати, що структура його склалася у кожної нації на її власній народній основі під впливом різного роду психологічних, соціально-політичних, культурологічних факторів.

4 варіант. Вважається, що мовленнєвий етикет є однією з важливих характеристик поведінки державного службовця. Бо без знання прийнятих у суспільстві форм етикету, без вербальних форм вираження ввічливих стосунків між колегами, службовець не може ефективно, з користю для себе і оточуючих здійснювати процес спілкування. Стельмахович  М. Г. з цього приводу зауважує: "Не треба забувати, що будь-який, навіть найменший відступ від мовленнєвого етикету псує настрій, вносить непорозуміння в людські стосунки, а інколи, навіть, калічить душу і ранить серце людини".

Людина - продукт соціалізації і, перш за все, людина стає людиною через спілкування з іншими людьми. Людство знає чимало прикладів, коли дитина, потрапляючи в ранньому віці у середовище тварин, виживала, але не ставала людиною. Причина, як відомо, полягала у відсутності можливості наслідувати і, особливо, спілкуватись з людьми. Отже, спілкування має величезне значення як для становлення людини, так і для її подальшого життя в суспільстві, бо спілкування відіграє у нашому житті визначальну роль.

Перш за все,  від цього залежить наше здоров’я. Бо від того, як ми розмовляємо з людьми і як люди розмовляють з нами, залежить наш настрій, а значить стан нашої нервової системи. Нарешті, від манери нашого спілкування багато в чому залежить успіх в нашій роботі державного службовця і наш особистий успіх в просуванні по службі. Вміючи спілкуватись, людина уникає багатьох проблем, конфліктів, швидше досягає життєвих цілей. Справжнє вміння спілкуватись зводиться, перш за все, до культури спілкування.

5 варіант. Культура людського спілкування - це частка загальної моральної культури особистості. Відсутність культури спілкування - свідчення бездуховності людини. Ще мудрий Езоп довів, що наше слово - це і найкраще, що є в розпорядженні людини і найгірше, чим вона володіє. Сьогодні проблема культури спілкування набуває, як ніколи, великого значення. Відбувається становлення України як самостійної держави, інтенсивно розвиваються міжнародні та міжособистісні зв’язки з різними країнами світу. З огляду на це визначальною стає для нашого суспільства проблема вміння спілкуватись як на офіційному, діловому, так і на побутовому рівнях.

З погляду багатьох науковців, цій проблемі приділяється невиправдано мала увага в державі. Засоби масової інформації, маючи величезні можливості формувати у людини смак до справжньої високої культури взаємостосунків між людьми, нехтують цією можливістю і використовують дане їм державою право впливу на суспільство, часто в протилежному напрямку, потураючи розвитку масової антикультури. Це не може не турбувати суспільство. Адже, якщо людина продукт соціалізації, то величезний сенс для становлення особистості у тому, який саме досвід (традиції, звичаї, норми) передає суспільство своїм поколінням. Традиції, звичаї українського народу високі і духовно багаті. Однак, якщо не давати належної оцінки розгулу антикультури, то вона починає сприйматись як норма. Саме так сприймається сьогодні низька культура спілкування між службовцями на робочий місцях. Грубість, відсутність поваги і уваги до колег порушує принцип людяності як найбільш бажаної норми взаємостосунків між людьми, викликає загальний негативізм і руйнує духовну сферу людських взаємовідносин.

Якщо ми прагнемо збудувати цивілізовану державу, то недостатньо одних заяв про це. Ми над усе мусимо бути цивілізованими людьми, а першим проявом цього і є культура спілкування. А тому державні службовці повинні формуватись як особистість, розвивати такі морально-психологічні якості як уважність, чуйність, вміння бачити моральну сторону своїх і чужих дій і вчинків, витримка, володіння собою, здатність стримувати негативні емоції, вміння слухати колег, передбачити можливі наслідки своїх слів, дій, вчинків.

Культура і мистецтво спілкування не самоціль, а дорогоцінний здобуток людини. Це засіб духовного розвитку і вдосконалення держслужбовця як особистості.

Набуття службовцями навичок культури спілкування розв’яже чимало проблем в ефективності державного управління.

3 завдання.

Підготуй виступ на одну з тем. "Робімо життя цікавішим". "Що може бути стимулом до навчання". "Чи має право учень не вчитися". "Як змінити стосунки в колективі". "Чи потрібна дисципліна в школі. Виконай розмітку складеного виступу.

Зразок

Чи потрібна дисципліна в школі

Шановне товариство!

Питання, яке ми виносимо на обговорення, дуже актуальне. Коли йдеться про дисципліну, багато учнів уявляють себе, як вони сидять на уроці тихо, склавши руки на парті. Але хіба дисципліна — це тільки слухняність?
Можна назвати чимало прикладів з життя класу, коли учні порушують дисципліну. Проте не хочеться сьогодні когось ображати. Оскільки ми з вами вже вийшли з дитячого віку, то треба говорити не про пустощі, а про виховання самодисципліни. Як на мене, лише той учень досягає високих результатів у навчанні, який вміє себе самоорганізувати, а свої вчинки порівнює з поведінкою інших. Етична поведінка має бути нормою для кожного. Адже Статут школи зобов'язує нас дотримуватись певних норм. Власне,  їх дотримання і складає зміст поняття "дисципліна". Поважаймо інших, і тоді нас будуть поважать.