2 - А практичні завдання

УСНИЙ ЖУРНАЛ (Слайд)

 Б. Д. ГРІНЧЕНКО – УКЛАДАЧ УКРАЇНСЬКОГО СЛОВНИКА

  Епіграф(Слайд)

Не велике я поле зорав,

Та за плугом ніколи не спав.

Що робив, те робив я до краю,

І всю силу, що мав я і маю,

На роботу невпинную клав

                                             Хлібороб

Вступне слово викладача ( слайд-портрет Б. Грінченка)

 
          Дійсно, Борис Грінченко — людина феноменальної працездатності, талановитий письменник, фольклорист і етнограф, мовознавець-лексикограф, критик і публіцист, організатор літературної періодики і видавець численних художніх і науково-популярних книжок. Іван Франко виділяв Грінченка як творчу особистість, яка, працюючи без відпочинку, долаючи цензурні заборони і перешкоди, відстоювала інтереси рідної культури. . "Віддав себе я праці без вагання", - так говорив він про себе.

Дивуючись працездатності, різнобічності обдарування письменника, І Франко зазначав

«Я мусив дивуватися Вашій енергії,

витривалості в праці і широкому

обсягові Ваших літературних та

 суспільних інтересів( слайд)

Також ми знаємо Б.Грінченка, перш за все,  як укладача чотиритомного «Словаря української мови», який є першим в українській лексикографії великим зібранням лексичних фондів української мови. Тож зараз на цьому засіданні ми поринемо в творчу лабораторію мовознавця – лексикографа.

«Ліітературознавці»  (1):

Обдарованіст Б. Грінченка виявилася дуже рано: “Писати я почав дуже рано – щось шестилітнім хлопцем, але по-московському, бо українську мову з нашої сім’ї було вигнано яко мужицьку. Років 13-ти я прочитав Шевченка і почув од знайомої пані прихильний суд про його й про українську мову. Мене вона зацікавила, вже і я став писати по-вкраїнському. Батько Бориса, який не цурався простої роботи по господарству та на млині, спілкувався із селянами українською мовою, проте дітям це категорично заборонялося. Мати, яка походила з сім’ї полковника царської армії, взагалі не знала української мови. Лише творчі праці сина – повісті, оповідання та вірші, писані по-українськи, змусили її трохи опанувати цю мову. вставка-слайд ( батьки письменника) . Дмитро Якович, батько письменника,  про ті часи, коли хлопець (з 6-ти років) почав писати та ілюструвати як твори улюблених авторів, так і свої власні,  жалкував, що не зміг зберегти дитячих поезій, байок та “курйозної” газети, яку його син “видавав” у колі родини та друзів 2–3 рази на тиждень і в якій, за словами батька, дотепний та саркастичний Борис нікого не милував: ані матері, ані сусідів, ані друзів . Сам  Грінченко писав про цей період з відтінком іронії як про час, коли він жадав творчості та захоплювався будь-якими книжками, що потрапляли йому до рук, і дуже докучав своїми виданими на хуторі “журналами” і батькові, і матері, і сестрам з братом. Працювати над словником Б. Грінченко розпочав ще з 13 років, під час навчання в Харківському реальному училищі.

« Лексикографи»:  ( 1 ):

Переїхавши до Києва на початку літа 1902 року, він поринув у роботу над словником, який відповідно до умов редакції «Киевской старины», мав бути закінчений до 1 листопада 1904 року

Вчителюючи у приватній школі X. Алчевської з осені 1887 по вересень 1893 року в с. Олексіївці Слов’яносербського повіту (нині входить до селища Михайлівка Перевальського району Луганської області), він разом з дружиною М. Загірньою збирав народну лексику, а 1888 року на сторінках журналу «Зоря» порушив питання про необхідність прискорення роботи над словником. Разом з дружиною вони опрацювали в той час 16 тисяч слів і довели словник до літери Д. Збереглися й списки 113 джерел, з яких подружжя, працюючи в Олексіївці, вибирало слова.

За  словами самого Бориса Дмитровича, Марія Миколаївна була йому не лише дружиною, а й “вірним товаришем у всіх заходах і в багатьох важних і важких працях”  за життя, такою лишалася вона й після смерті коханого. За духовним заповітом Бориса Дмитровича Марія Грінченко (Загірня) отримала прижиттєві права на бібліотеку, рукописи та колекційні матеріали свого чоловіка, що, без сумніву, допомогло їй, використовуючи неофіційну біографістику Б.Д. Грінченка, при написанні спогадів.

вставка- слайд ( Б. Грінченко – М. Загірня)

Лексикограф(2)

          Нарешті Борис Грінченко отримав можливість здійснити свою мрію. Беручись до словника, зізнався він у листі до Д. Ткаченка від 34 червня 1902 року, «думав я, що се справді буде редактування, однак зараз же виявилося, що се буде складення нового словаря з того матеріалу, який дали «Киевская старина» та з свого...». І далі: «Бачите, в сьому словарі тільки 52 тисячі слів, а се ж мізерія перед справжніми скарбами нашої мови». Починаючи роботу, Борис Грінченко зробив підрахунок щоденного обсягу матеріалу, який необхідно було опрацювати, щоб своєчасно завершити справу. Але виявилося, що отриманий від «старої громади» матеріал потребує первинної обробки, тому на початку він планував «щодня робити 120 слів», та, боячись не встигнути до строку, він з 8 жовтня 1903 року переходить на ще більш напружений графік: «157 слів на день треба робити», а з 26 січня 1904 року планує перейти на 173 слова на день. Красномовно характеризують обсяг вкладеної Борисом Грінченком праці його примітки на полях словника: «З початку літери Б... все написано наново», «На Д додатків до 500 слів», «Е... мало одне слово», «Літери Ф не було взагалі». Він додав до словника багато свого матеріалу, а все зроблене до нього, грунтовно переглянув, від чого кожна з «готових» карток, як свідчили його сучасники, була густо змережена червоним чорнилом.

вставка – слайд( словник Б. Грінченка )

(Лексикограф 3)

          За угодою з редакцією, словник не повинен був вийти за межі 52 – 53 тисяч слів, а «старогромадівці» наполягали на тому, щоб була використана лексика лише письменників, які увійшли в літературу не пізніше 1870 року – мовляв, пізніше мова стала «нечистою». Борис Грінченко переконував видавців, що у заданих межах словник буде «бідним в порівнянні з дійсними лексичними запасами мови» [8, с.105]. Він закликав «Киевскую старину» прийняти рішення, яке дозволяло б йому виправити стан справ зі словником, зауважував, що в одержаних ним картках слова були вписані навіть далеко не з усього виданого по-українськи до 70-х років XIX століття. Серед невикористаного матеріалу, опрацювати який і випало Борису Грінченку та його дружині, письменник називав такі видання, як «Труды этнографическо-статистической зкспедиции в Западнорусский край» П. Чубинського, «Малорусские народные предания и рассказы» М. Драгоманова та В. Антоновича, «Чумацкие народные песни» І. Рудченка, фольклорні записи, видані І. Манжурою, В. Милорадовичем, Науковим товариством імені Т. Шевченка, Краківською академією наук, Харківським історико-філологічним товариством, а також твори цілого ряду таких відомих письменників – знавців української мови, як Ганни Барвінок, Пантелеймона Куліша, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького, Анатоля Свидницького... Не зупиняла письменника відмова редакції виділити кошти на виписування слів з книжок – цю роботу безкоштовно виконувала М. Загірня. Охоче вводив упорядник у словник матеріали власних кореспондентів. Так, у листі до І. Франка він просив надіслати йому «терміни, що в’яжуться з добуванням нафти» . У редагований ним словник він збирав мовне багатство всієї тогочасної України – як Східної, так і Західної.

Лексикограф (4)

Відомий мовознавець О. Пономарів у своїй книжці «Культура слова» теж звертається до «Словаря української мови» Бориса Грінченка.

У своїй статті «Казки» з «телерадіо кампанії» висловлює думку про силоміцьке злиття української мови з російською. «Слова казначей та його похідних немає ні в Словнику за редакцією Б. Грінченка, ні в найповнішому 11-томному академічному Словнику української мови. Сучасні законо- й державотворці, на жаль, не заглядають до словників.». Знову ж таки бачимо, що сучасний мовознавець звертається до авторитетного «Словаря української мови» Бориса Грінченка.

У своїй статті «Фонеми Г і Ґ» О. Пономарів подає словник ужитку літери ґ, який укладено також на підставі реєстрів «Словаря української мови» Бориса Грінченка та інших.

Так як обидва відомі мовознавці звертають увагу на складне питання вживання літери ґ, то ми вважаємо за потрібне проаналізувати матеріал з цієї теми у «Словарі української мови». У ході проведеної роботи ми можемо висвітлити такі зауваження: по-перше, майже половини слів досліджуваного нами словника немає у «Словнику української мови» (1970 – 1980 рр.), серед яких баґа, герґев, ґелевач, леґейда та інші. Це можна пояснити тим, що у «Словарі української мови» Бориса Грінченка подано багато діалектних слів. По-друге, деякі слова зі «Словаря української мови» Бориса Грінченка зазнали певних видозмін. Так, грінченківське ґайдарь у «Словнику української мови» (1970 – 1980 рр.) подано як ґайдар, а слово карлика подається лише дієсловом ґарликати. Крім того, великою перевагою «Словаря української мови» Бориса Грінченка над «Словником української мови» (1970 – 1980 рр.) вважаємо те, що у ньому слова подаються з розмежуванням у написанні літер Ґ і Г.

Лексикограф (5)

«Словарь української мови» став словником української живої мови. Тут поряд із загальновживаними словами фіксуються і діалектизми, часом вузьколокальні; вони здебільшого документуються. Українські реєстрові слова в «Словарі української мови» пояснюються російськими відповідниками чи описово, переважна більшість їх ілюструється реченнями; при назвах рослин і тварин, як правило, наводяться їхні латинські наукові відповідники. Широко представлена українська фразеологія, часто з поясненням її походження. У передмові до «Словаря української мови» Борис Грінченко подав стислий, але досить докладний огляд історії української лексикографії, а також стислий опис історії створення упорядкованого словника. Українська частина «Словаря української мови» надрукована новим, спеціально для цього розробленим Борисом Грінченком правописом, т. з. грінчевичівкою, що акумулювала все краще з попередньої української правописної практики і яка лежить в основі сучасного українського правопису.

Читання вірша М. Рильського « Рідна мова »

М. Рильський  «Рідна мова».

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно в ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хан буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає —
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад

Слайд – Б. Грінченко на уроці рідної мови

Лексикограф (6).

Працюючи над словником, Борис Грінченко намагався подавати ті слова й вирази, в реальному існуванні яких він був особисто впевнений. Неперевірені слова, за твердженням автора, до «Словаря української мови” не включалися.

Щодо складу словника, розміщення у ньому матеріалу і методу викладу необхідно зробити наступні зауваги:

1)  з географічних назв у словник включено лише назви націй, частин світу, держав, країн і великих українських міст:

2)  у словник включені пестливі і збільшені іменники, пестливі прикметники і прислівники, вищий та найвищий ступені порівняння прикметників і прислівників (якщо вони мали певні особливості у значенні чи відходили від основних правил творення);

3)  у словнику наявні дієприкметники, які вживаються як прикметники або набули особливого значення, або мають відхили від основних правил творення;

4)  доконані і недоконані види дієслів у словнику пояснюються разом при недоконаній формі, а від доконаної форми зроблена примітка;

5)  для деяких технічних термінів у словнику додані малюнки, а також доданий опис усіх частин механізмів [2, c. 380];

7)  теж саме було зроблено для префіксів від і од. Слова розміщені на літеру В, а примітки – на О;

8)  у словнику подані слова на букву Ф, хоча для українського народу характерна вимова

9)  для дієслів з префіксальним способом творення зроблені  примітки;

 Лексикограф (7)

Cпосіб обробки кожного слова такий: над словом ставиться наголос (де необхідно – подвійний), виняток становлять лише слова, взяті зі словника І. Верхратського, який не ставив наголос у своїй роботі. У списку скорочень до слів подаються граматичні особливості. При іменниках зазначається родовий відмінок однини, при дієсловах – 1-ша і 2-га особа однини теперішнього часу, виняток становлять дієслова з префіксом по недоконаного виду, які позначають дію, виконану декількома предметами один за одним (наприклад: хлопці похрипли, люде поперескакували через рівчак): при них зазначається 1-ша і 2-га особа множини. Для пояснення слів підбирався найбільш близький російський синонім (або декілька), якщо ж такого синоніма не було знайдено – використовувався описовий спосіб. Сумнівні переклади помічені знаком питання. Слова, значення яких було невідомим, залишалися без перекладу, але з прикладом або щонайменше з точною приміткою на джерело.

Лексикограф (8)

У передмові до «Словаря української мови» Борис Грінченко дякує за допомогу П. Житецькому, К. Михальчуку, а також усім іншим, хто вклав свою працю на користь словника, він також дякує В. Гнатюку, Є. Чекаленку, В. Шухевичу за пояснення значень деяких слів.

Отже,  1907-1909 рр. «Словарь української мови» вийшов у світ. Чотиритомне видання містить 68 тисяч слів із народної й писемної мови. Словник був удостоєний Російською імператорською академією наук другої премії імені Миколи Костомарова. Досі він залишається авторитетним, найбагатшим джерелом живої народної мови (у 1996 р. після багаторічної заборони словник було перевидано). Цей словник має для української науки і культури таке ж значення, як словник В. Даля для російської, словник С. Лінде -  для польської, словник І. Гебауера - для чеської.

 Лексикограф (9)

Борис Грінченко був цілком свідомий того, що впорядкований ним словник не відображає всього багатства української мови і не є бездоганним, однак видатний лексикограф сподівався, що «Словарь української мови» стане основою для подальшої праці над словниками української мови.

Цілком справедливо писав В. Сімович про «Словарь української мови»: «Се праця капітальна. На ній будуть опиратися всі дослідники мови, нею будуть користуватися всі ті, хто схотять укладати словник. Отсим словарем зискав собі Грінченко невмирущу славу».

Підтвердженням цьому може бути приклад створення фундаментального одинадцятитомного «Словника української мови» (1970 - 1980 рр.). У передмові до нього так і зазначено: «Словник увібрав усе цінне з лексичних багатств української мови, зібраних і опрацьованих у попередніх лексикографічних працях, зокрема…і Словнику української мови Бориса Грінченка». Відомий мовознавець О. Пономарів у своїй книжці «Культура слова» теж звертається до «Словаря української мови» Бориса Грінченка.

У своїй статті «Казки» з «телерадіо кампанії» висловлює думку про силоміцьке злиття української мови з російською. «Слова казначей та його похідних немає ні в Словнику за редакцією Б. Грінченка, ні в найповнішому 11-томному академічному Словнику української мови. Сучасні законо- й державотворці, на жаль, не заглядають до словників.». Знову ж таки бачимо, що сучасний мовознавець звертається до авторитетного «Словаря української мови» Бориса Грінченка.

У своїй статті «Фонеми Г і Ґ» О. Пономарів подає словник ужитку літери ґ, який укладено також на підставі реєстрів «Словаря української мови» Бориса Грінченка та інших.

Так як обидва відомі мовознавці звертають увагу на складне питання вживання літери ґ, то ми вважаємо за потрібне проаналізувати матеріал з цієї теми у «Словарі української мови». У ході проведеної роботи ми можемо висвітлити такі зауваження: по-перше, майже половини слів досліджуваного нами словника немає у «Словнику української мови» (1970 – 1980 рр.), серед яких баґа, герґев, ґелевач, леґейда та інші. Це можна пояснити тим, що у «Словарі української мови» Бориса Грінченка подано багато діалектних слів. По-друге, деякі слова зі «Словаря української мови» Бориса Грінченка зазнали певних видозмін. Так, грінченківське ґайдарь у «Словнику української мови» (1970 – 1980 рр.) подано як ґайдар, а слово карлика подається лише дієсловом ґарликати. Крім того, великою перевагою «Словаря української мови» Бориса Грінченка над «Словником української мови» (1970 – 1980 рр.) вважаємо те, що у ньому слова подаються з розмежуванням у написанні літер Ґ і Г.

Викладач: Але не менш значущою для нас є педагогічна спадщина Бориса Грінченка, витоки якої сягають і нашого, рідного нам регіону – Сумщини. Тож слово надається  групі «Педагоги».

Педагоги:

Педагог  (1)

В автобіографії письменник згадував: «…якимсь чудом мене пущено вчителем на село. На жаль, село було ( Сумський повіт, Нижня Сироватка) московське, через рік попросився я у другу школу в тому ж повіті. Через 4-и роки Б. Грінченко став завідувачем школи в с. Нижня Сироватка. Саме ці роки – початок плідної літературної праці, виявлення активного інтересу до духовної, матеріальної культури нашого регіону.

Учити доводилося увесь день, – згадував він, – бо школярі відразу не поміщалися в хаті, то одна частка ходила до обід, друга – по обіді, а я обідав увечері тим, що сам зварю, бо вся ця штука опла чувалася 10 р. на місяць” . Школярі, яких було десятків з сім, полюбили його за доброту, терпіння, дружн та рівне ставлення до себе. Учні з навколишніх сіл часто залишалися ночувати в школі, і тоді варився спільний, “гуртовий”, куліш, велися розмови й читалися книжки. Найулюбленішими книжками російських дітей стали видання з українськими казками та думами (особливо, дума про втечу трьох братів з Азова). Не дивно, що через багато років учні писали у листах до шанованого вчителя: “Господи, як усі скучають за вами. Якби-що Бог дав, щоб ви приїхали, хоч би набалакатися з вами. Неначе, як ви розказуєте, то слухав би вас і слухав».

Доля Б. Грінченка тісно пов’язана  із селом Олексіївка, що на Луганщині, де він працював вчителем у школі Х. Д. Алчевської

Вставки- слайди( Олексіївська школа, Х. Алчевська і її чоловік)

Інсценізація зустрічі Б. Грінченка з Х. Алчевською.

Кімната. За робочим столом сидить Христина Алчевська, вона  читає.

Стук у двері.

Б. Грінченко: Дозвольте?

Х. Алчевська: Прошу, Борисе Дмитровичу. Давно чекали на Ваш приїзд. Двері Олексіївської школи відкриті для Вас.

Б. Грінченко: Дякую за запрошення, пані Христино. Знаєте, я давно мріяв про вчительську працю: робота в земстві – нудна і чужа для мене справа.

Х. Алчевська: Сподіваюся, Ви одержите задоволення від роботи. Знаю, що привезли із собою чималу бібліотеку. Що в ній?

Б. Грінченко: Зарубіжна класика німецькою та французькою мовою, кілька примірників Біблії і не лише церковно-слов’янською, а й російською та французькою мовою; Новий Заповіт – сербською.

Х. Алчевська: Яке багатство! Дякую Вам, Борисе Дмитровичу.

Б. Грінченко: Пані Христино, у мене на меті є ще створення кількох підручників українською мовою – Читанки та Граматики. Дуже хочется до початку занять їх розробити.

Х. Алчевська: Це була б велика справа, адже українських підручників у нас зовсім немає.

Б. Грінченко: У мене вже зібрані матеріали і до першого рукописного журналу «Думка». Талановиті учні зможуть спробувати себе в різних жанрах. Молодь, я чув, у  Вас творча!

Х. Алчевська: Так, ходімо. Учні  зібралися на шкільному подвір’ї. я Вас познайомлю.

Б. Грінченко: Дякую, із задоволенням.

Викладач:

Працюючи на Сумщині, Б. Грінченко не лише працював для дітей, а й видав низку творів про них, серед них і оповідання « Украла»

відеоролик уривку з оповідання «Украла»

читання уривку із твору

Педагог (2)

Неподалік від села Н. Сироватка – місця вчителювання Б.Грінченка, знаходиться село Пушкарне Краснопільського р-ну Сумської області, яке півстоліття носить ім’я свого уродженця – П. Грабовського, доля  якого мала багато чого спільного з долею Б. Грінченка. Їх, в повному обсязі змісту цього слова, можна назвати побратимами. Навіть в честь свого доброго приятеля П Грабовський назвав  сина Борисом, який згодом став інженером-винахідником телепередач. П.Грабовський називав Грінченка братом дорогим і любимим і заповідав саме йому все написане ним, що не вийшло друком. .

вірш П. Грабовського « Б. Грінченку»

Викладач: Ось і перегорнули ми останню сторінку нашого усного журналу.

Сподіваємося, що Вам було цікаво його читати. А зараз послухайте вірш

 О. Слоньовської „Ми всі без винятків невічні“.(С. Лисенко)

Вставка-слайд ( кімната-музей Б. Грінченка, Відвідування музею Головою Верховної Ради В. Литвином)

                                        Ми всі без винятків невічні.

В житті примирень і пручань

не канделябр і не підсвічник

 людина – а жива свіча.

Не фальш, не змушена підробка:

гарячий віск, тоненький гніт.

Той при куті, той при надгробку,

той при скарбниці – а горить.

                                          Когось втоптала мелодрама,

когось зіпхнули в прикрий час.

                                          Когось поставили у храмі,

але задмухав свічкогас.

Хтось блиснув коло скирти сіна,

хтось ледве тліє у юрбі.

                                          Когось несе в руці Вкраїна

                                            

і шлях освічує собі.

Вставка-слайд ( 1. кімната-музей Б. Грінченка, 2.  Відвідування музею Головою Верховної Ради В. Литвином)

Викладач: А зараз послухайте авторський вірш , присвячений Б. Грінченку , у виконанні  студентки 3 курсу Кладько Т.

Викладач:

До слова запрошується наш шановний гість, поет А. В. Луговський.