Лекція.
Тема. Правопис. Графіка.
Виникнення і розвиток письма.
Мета: познайомити з історією
виникнення письма, його розвитком, основними етапами і типами письма,
актуалізувати знання про український алфавіт, розвивати потяг до вивчення
історичного минулого; виховувати культуру мовлення
Обладнання: опорні конспекти
Хід
заняття:
1.
Організація початку
заняття.
2.
Актуалізація опорних
знань:
1. Фронтальне опитування:
- Що таке
графіка?
- Що є
предметом її вивчення?
- Чи
співвідносяться звуки і букви в українській мові?
- Яке
письмо покладено в основу українського алфавіту?
2.
Викладення матеріалу за
планом:
1. Основні етапи і типи
письма.
2. Слов’янські азбуки –
кирилиця і глаголиця. Український алфавіт.
Література:
1.
Грушевський М.С. Очерк истории украинского народа. – Киев, 1990. – 397 с.
2.
Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Cамійленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика
української мови. – Київ, 1980. – 318 с.
3.
Плющ П.П. Історія української літературної мови. – Київ,
1971.
4.
Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. 1. – Київ, 1993. – 640 с.
5.
Русанівский В.М. Походження і розвиток східнослов'янських мов. - Київ, 1980. –
61 с.
Виникнення і розвиток письма
|
1. Мова і письмо з'явилися не водночас. Звукова мова
виникла, можливо, 2 млн. років тому. Письму ж не більше 6—7 тис. років.
Письмо — це система умовних лінійних (графічних) знаків для передавання тих чи інших елементів мови. Сама мова є знаковою системою відносно дійсності, а письмо — це знакова система відносно звукової мови (отже, письмо — це знаки знаків). Письмо як особливий засіб спілкування має надзвичайно велике значення в розвитку людини й суспільства. Вонодає змогу людям спілкуватися на великих відстанях і за великих часових проміжків (завдяки письму ми й сьогодні можемо знати, шо думали Геродот, Арістотель, Володимир Мономах, Шекспір, хоча вони жили дужедавно й у різних країнах)зберігає людський досвід, передаючи його з покоління в покоління (завдяки письму ми й тепер, через майже тисячу років, можемо користуватися мудрими рецептами Авшенни); дає змогу оптимально організувати суспільне життя, виробництво, торгівлю, розвивати науку. Цікаво відзначити, що найдавніші написи, які дійшли до нас, переважно пов'язані з господарською діяльністю людей (скільки зерна зібрано, скільки й кому його дано тощо). До сучасного письма людство йшло поволі й важко. Найперше виникло так зване предметне «письмо». Його, щоправда, й письмом назвати не можна, бо ним були: а) природні предмети, які використовувалися для передавання повідомлень (зламана гілка, покладений певним чином камінь, подарована квітка). Реліктом давнього предметного письма в Україні є звичай зустрічати гостей хлі-бом-сіллю, вручати небажаному женихові гарбуза тошо; б) впорядкована система певних предметів: нанизані в певному порядку черепашки різного кольору (ірокезьке «письмо» вампум); різнокольорові шнурки з вузлами, нав'язані на паличку в певному порядку й по-різному переплетені (інкське «письмо» кіпу). Можливо, й переплетені торочки на скатерці, хустці — це теж залишки цього прадавнього «письма» наших предків; в) зарубки на дереві, що використовувалися найчастіше для обліку днів, для складання боргових зобов'язань. Очевидно, згадувані в давніх книжках давньоруські «черти і різи» й були зарубками на дерев'яних паличках, дощечках, якими користувалися наші далекі предки для фіксації думок. Це вже можна вважати зачатками справжнього письма. Піктографія. Найдавнішим графічним письмом були малюнки — піктограми. У піктографічному письмі інформація передається в малюнках. Малюнків не можна читати, їх можна лише тлумачити. Вони передають зміст повідомлення, але не відображають його мовної форми. Для передавання абстрактних понять таке письмо непридатне. Наші далекі предки, певно, теж використовували піктографію. Саме слово писати колись означало «малювати» (у ньому той самий корінь, що й у латинському слові pictus «розмальований»). Ідеографія. Малюнки поступово перетворювалися на умовні знаки, символи, набували переносного значення. Піктограми ставали ідеограмами (позначками для понять, думок). Якшо раніше кружечок із крапкою посередині означав «сонце», то в ідеографічному письмі він став передавати поняття «день». Найдавніше відоме ідеографічне ішсьмо — єгипетські ієрогліфи, месопотамський (шумерський) клинопис, а також китайське ідеографічне письмо. В Україні — це символи, накреслені на великодніх писанках; візерунки, вишиті на рушниках.; Ми й тепер користуємося ідеограмами, коли пишемо цифри 1, 2, 3 і т. д., позначаємо арифметичні дії +, —, х, =, >, < тощо. Дорожні знаки — це теж своєрідні ідеограми. У надрах ідеографічного письма поступово зароджувалося звукове письмо. Імена фараонів єгиптяни позначали ієрогліфами, у яких вимовлялися лише перші звуки, і з цих звуків складалося ім'я. Такі ієрогліфи обводили рамкою (картушем). Існує три різновиди звукового письма: складове (силабіч-. не), консонантне та звуко-буквене. Складове письмо передає цілі склади, тобто кожен значок позначає склад. Найбільш відомим складовим письмом є індійське письмо деванагарі (існує з VII ст.), яке використовувалося для запису санскриту й досі використовується як письмо мови гінді. У ньому близько 600 основних і лігатурних знаків. Елементи складового письма трапляються й у нас. Наприклад, у написанні слів я, її, моєю кожна з букв я, ї, є, ю позначає цілий склад (поєднання приголосного й відповідно з голосними а, і, є, у). Консонантне письмо передає лише приголосні звуки (звідси і його назва). Це пов'язано з особливостями тих мов, де таке письмо зародилося: фінікійської, давньоєврейської, арабської. У цих мовах лексичне значення слова виражається приголосними звуками. У нашій мові консо нантними написаннями можна вважати графічні скорочення на зразок млн. (мільйон), млрд. {мільярд), мкФ (мікрофарада), р-н (район) тощо. Греки, запозичивши у фінікійців їхнє консонантне письмо, додали до нього букви на позначення голосних звуків. Для цього вони пристосували й деякі фінікійські знаки. Наприклад, у фінікійській мові знак < позначав гортанний проривний звук, якого не було в грецькій мові; греки використали його для позначення голосного а (велика буква А). Так виникло звуко-буквене письмо. Грецьке класичне письмо з 24 букв (17 букв для позначення приголосних і 7 — голосних) було запроваджене 403 р. До н. є. Греки стали писати зліва направо, а не навпаки, як це робили фінікійці. На основі західногрецького письма виник латинський алфавіт, а на основі східногрецького — слов'янський (кирилиця), вірменський, грузинський. Латинський алфавіт покладено в основу понад 70 алфавітів світу (понад 30 європейських, 20 азіатських і близько 20 африканських). 2. Слов'янська азбука (кирилиця) виникла в ЇХ ст. (за одними даними, її створили болгарські проповідники Кирило й Мефодій 863 p., за іншими — її уклав учень Кирила Климент Охридський наприкінці ЇХ—на початку X ст.). Вона налічувала 43 букви: 24 запозичені з грецького алфавіту, 3 — з давньоєврейського, решта — спеціально створені. Крім букв, потрібних для позначення слов'янських звуків, у цій азбуці були й зайві букви (омега, фіта, ксі, псі, іжиця), шо використовувалися під час написання запозичених грецьких слів. Кирилиця лягла в основу болгарського, македонського, сербського, українського, російського, білоруського алфавітів. Графіка — це сукупність усіх засобів певної писемності: букви, надрядкові знаки, позначення цифр, пунктуація, різні прийоми скорочення слів, пробіли між словами, відступи при абзацах, шрифтові виділення. Ступінь досконалості графічної системи залежить від того, наскільки точно й однозначно вона в усій своїй сукупності може передавати звукову мову, її окремі елементи. Ідеальної графіки, зрозуміло, не існує: жодне звуко-буквене письмо не в змозі передати всіх відтінків природного звучання мови. Сучасна українська графіка досить досконала: вона максимально прилаштована до звукового складу мови; букви в основному відповідають фонемам (шо важливо для правильного сприймання написаного тексту); вони, за небагатьма винятками, однозначні. Щоправда, українська система пунктуації більше відтворює логічну структуру думки, ніж її інтонаційне оформлення.
Скоро́пис - форма кириличного письма,
виникла з напівуставу в другій пол. 14 ст., вживана зокрема в канцеляріях і
приватному діловодстві, з якої у 19 ст. постало новочасне ручне письмо.
Порівняно з півуставом скоропису притаманні: скорочування слів, виноси літер над рядоком
(з випусканням етимологічних -ъ, -ь, як і загалом зі спрощуванням правопису:
без великого юса Ѫ, грец.
літер, без діакритичних
надрядкових значків придиху й наголосу), варіації форми тих самих літер,
залежно від їх сусідства, пов'язування літер у слові та закарлючкуваті
розмахи пера. Форми літер скоропису змінювалися відповідно до канцелярських шкіл та місц.
традицій, зокрема в 16 — 17 ст. У 17 ст. український скоропис
відрізнявся від білор. та рос. як більшою пов'язаністю літер у слові, так і
формою окремих літер (наприклад, б, в, ж, ї, ѣ, я). Уніфікація форм писаних літер (без
виносу над рядок) у 18 — 19 ст. як по канцеляріях, так і школах призвела до
виникнення теперішього ручного письма у 19 ст., при чому на укр. землях, в
Австрії й Угорщині збереглися й розвинулися окремі власні форми літер
(наприклад, я, є, д, т).
|
Український алфавіт в сучасному вигляді
Український алфавіт - один з національних варіантів кириличної
системи письма. Графічно у своїй основі він збігається з алфавітом російської
мови, але має відмінну особливість, зокрема - відсутність букв е, ь, и, е.
Український алфавіт з
транскрипцією
|
Аа
|
[а]
|
Іі
|
[и]
|
Тт
|
[тэ]
|
|
Бб
|
[бэ]
|
Її
|
[йи]
|
Уу
|
[у]
|
|
Вв
|
[вэ]
|
Йй
|
[йот]
|
Фф
|
[эф]
|
|
Гг
|
[hэ]
|
Кк
|
[ка]
|
Хх
|
[ха]
|
|
Ґґ
|
[ґэ]
|
Лл
|
[эл]
|
Цц
|
[цэ]
|
|
Дд
|
[дэ]
|
Мм
|
[эм]
|
Чч
|
[че]
|
|
Ее
|
[э]
|
Нн
|
[эн]
|
Шш
|
[ша]
|
|
Єє
|
[йэ]
|
Оо
|
[о]
|
Щщ
|
[шча]
|
|
Жж
|
[жэ]
|
Пп
|
[пэ]
|
Юю
|
[ю]
|
|
Зз
|
[зэ]
|
Рр
|
[эр]
|
Яя
|
[я]
|
|
Ии
|
[ы]
|
Сс
|
[эс]
|
Ьь
|
[-]
|
А у всіх випадках передає
звук [а]
Г передає дзвінкий гортанний
або задньоязиковий фрикативний звук;
Г відповідає російському Г ;
Е відповідає російському Е ;
Є відповідає російському Е;
Ж відповідає російському ,
але перед І (а також Ю , Я) - пом'якшений , приблизно як в російській слові
дріжджі ;
І близький до російського И ,
проте трохи м'якше;
Я відповідає російському І
(як правило , дещо м'якше ) ;
Ї - / я / або / jɪ / [ 6 ] ;
Про у всіх позиціях читається
, як [о] , в предударних слогах може з'явитися схожість з У, особливо якщо в
слові кілька огубленних голосних ( у, ю) [ 8 ] ;
Ц відповідає російському ,
але перед Ь , І , Є , Ю , Я - м'який [ TS ʲ ] ;
Ч вимовляється твердо , як у
білоруському , сербською (чи як польське CZ ), або як чеське C ( менш твердо )
; але перед І , Ю , Я - пом'якшується ;
Ш відповідає російському ,
але перед І та іншими пом'якшуючими голосними - пом'якшений , схожий на
російський Щ ;
Щ в літературній українській
вимові читається як тверде [ шч ] , [ штш ] (як польське поєднання SZCZ ) ,
перед І - як [ шчь ] ( польське SC )
Комментарии
Отправить комментарий